5 проблем українського друкованого слова

Повідомляє studway.com.ua 28.09.2018 17:17

Фото з мережі Інтернет

Одна мова – три правописи

Гортаючи сторінки книжок від видавництв, як-от «Свічадо» чи «Критика», можна натрапити на цілком звичні лексеми, проте в незвичному оформленні. Для прикладу, «спеціяльно», «уникнути відповідальности», «патос» (замість «пафос»), «Атени» (а не «Афіни»), «Европа», «вийти з ґета» (замість «вийти з гетто»), «пів століття» (правомірно писати разом), «сповнений любови», «авдиторія», «спортовий», «домігшися», «Гайне» (а не «Гейне»), «тріюмфально», «статтей» (сьогодні пишемо з однією т), «Білорусія». Таке написання збиває з пантелику багатьох читачів, а річ у тім, що в цих виданнях використовуються елементи так званого «харківського правопису», який ще іменують «скрипниківкою», і «Проєкту» (1999).

Збірка правил Скрипника (тодішній комісар освіти), ухвалена в далекому 1927 році, була першим усеосяжним орфографічним кодексом української мови, однак у вжитку вона довго не проіснувала, оскільки за декілька років з наказу радянської владної верхівки мовні норми зазнали докорінних змін, неабияк наблизившись до російських, а неугодні мовознавці були репресовані. Про повернення окремих рис давньої мови серйозно заговорили наприкінці дев’яностих, коли лінгвіст-академік Василь Німчук розробив власний «проєкт» правописної реформи, який у підсумку не був прийнятий офіційно. Питання зміни правопису є доволі контроверсійним у громадських колах, і не існує одностайної думки щодо таких нововведень (здебільшого – «старовведень»). Незважаючи на це, усе ж таки частка книг підпорядковується «підпільним» правилам, хоча, бува, і з помилками.

Цьогоріч здійнялася нова хвиля дискусій, присвячених українській грамоті: 15 серпня Міністерство освіти і науки виклало для публічного обговорення новий «пакет оновлень», який, зокрема, передбачає запровадження забутих особливостей української мови в ролі факультативних. У такий спосіб можна обійтися без радикального переінакшення, перспектива якого ніколи не радувала суспільну більшість.

Кирпатий носик літери ґ

Майже шість десятиліть український алфавіт був позбавлений букви ґ, що ігнорувало фонетичну структуру мови: звук, за який ця літера відповідала, за цей час не зник. Тоді цим унікальним графічним засобом вимушено нехтували, а тепер, навпаки, зловживають. Часом доводиться бачити нетипові орфографічні варіанти, як-от «леґенда», «колеґа», «сиґарета», «ґольф», «пропаґандистський», «аґресор», «проґрес», «Конґо», «найвульґарніший», «ґрант», «ґуру», «ґендерний», «піґулка». При цьому видавці книг, у яких містяться такі слова, дотримуються саме чинного правопису, і в них не прослідковується інших рис «скрипниківки». Відповідно до сучасних правил, букву ґ дозволено писати лише в питомих і давно засвоєних лексичних одиницях, а також в окремих українських прізвищах. Така сфера вжитку є, безперечно, обмеженою.

Слушною є думка Василя Німчука, що цю літеру було б логічно використовувати ще й на місці букви g в іменах і прізвищах іншомовного походження, адже літера г позначає зовсім інший звук. Між іншим, в українському бібліопросторі така тенденція вже простежується. Наприклад, Goethe – Ґете, Gilbert – Ґілберт, Hawking – Гокінґ, Kipling – Кіплінґ, Grünschlag – Ґрюншлаґ, Gazzaniga – Ґаззаніґа, Gautama – Ґаутама, Gandhi – Ґанді, Gottman – Ґоттман, Charrington – Чаррінґтон. Хоча трапляється й таке, що в одному творі фонема, про яку йдеться, передається непослідовно. До слова, писати як г, так і ґ пропонується в цьогорічному проекті правопису.

І знову власні імена

Досить часто іншомовні імена й прізвища, зодягнені в українську графіку, мають негожий вигляд. Насамперед це стосується несистематичності, яку можна помітити в передаванні латиничної h. Згідно з чинним правописом, у цьому випадку ми користаємося літерою г. Утім, на обкладинках книжок ми бачимо: О’Хара (O’Hara), Ахерн (Ahern), Ханімен (Honeyman), Хендрік (Hendrik), Холл Келлі (Hall Kelly), Вайтхед (Whitehead), Хей (Hay), Ханна (Hannah), Хейман (Heymann), Хедікс (Haddix). Згадане правило має винятки, і серед них є одне прізвище – Хемінгуей (Hemingway), хоча в останніх українських виданнях ми бачимо цілком виправданий варіант Гемінґвей (там, де w, ми зазвичай пишемо в). У проекті правопису, запропонованому цього року, вищезазначеного винятку немає, проте є інші, які походять зі східних мов.

По-друге, коли в слові-джерелі букви i, y і u (у складі німецького дифтонга eu) перебувають між голосними, то ми їх узагалі ніяк не передаємо, окрім пари слів. Однак це правило поширюється лише на загальні назви, і тому ми змушені писати літеру й там, де вона є просто зайвою: Майєр (Meyer), Лайєм (Liam), Мойєс (Moyes), Майєр-Скуманц (Mayer-Skumanz), Бойє (Boie), Сойєр (Sawyer), Дайєр (Dyer), Ґейєр (Geyer), Брайян (Brian), Фейєрбах (Feuerbach). Йотування в цих позиціях має лінгвополітичне підґрунтя (УП-45. § 93), яке сягає своїм корінням у сиву радянську давнину. Знову ж таки, пропозиція Василя Німчука застосувати це правило до всіх слів видається розумним рішенням. Таку саму ініціативу проявили автори нової версії орфографічного статуту.

По-третє, незрозуміло чому прізвища з часткою Мак- пишуть зовсім неправильно: Макнот (McNaught), Маккеон (McKeown), Маккормак (McCormack), Маклейн (McLain), МакВей (McVeigh), МакДоналд (McDonald), Макґоніґал (McGonigal), МакКуін (McQueen), МакАллістер (McAllister), Макдуґал (McDougall). Одначе якщо зазирнути до правопису, перед нами постане інша картина: Мак-Нот, Мак-Кеон, Мак-Кормак, Мак-Лейн, Мак-Вей, Мак-Доналд, Мак-Ґоніґал, Мак-Квін, Мак-Аллістер, Мак-Дуґалл. Що ж до цьогорічної розробки правопису, то в ній є виняток: разом пишуться прізвища, у яких префікс Мак- поєднується з основою, що починається на k, у тому випадку, коли таким є «традиційне» написання.

Окрім того, читаючи видання солов’їною, можна надибати й інші ляпсуси. Наприклад, Кьорк (Kirk) замість Керк, Ґрьонлі (Grønlie), а не Ґренлі, Тьорнер (Turner) замість Тернер, Сьоренсен (Sørensen), а не Серенсен, Пьорл (Pearl) замість Перл, Несбьо (Nesbø), а не Несбе, Кьолер (Köhler) замість Келер, Льобе (Löbe), а не Лебе, і так далі. У нещодавньому напрацюванні правописної комісії це правило виглядає точнішим, тому що охоплює випадки, яких не міститься в поточній редакції. Подекуди пишуть і замість и: Джіммі (Jimmy), Джіл (Jill), Шіндлер (Schindler), Зіґмунд (Siegmund), Жільбер (Gilbert), Ціцерон (Cicero), Шіллер (Schiller), Чінгісхан (Chinggis Khaan). У цьому разі «співвинуватцем» є правопис, а точніше, невеличка прогалина в ньому: у географічних назвах після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним потрібно писати и, однак побутує подібна неписана норма, яка стосується імен і прізвищ, адже в них після дж, ж, ч, ш, щ, ц і з ми вимовляємо и, хоч і не в усіх випадках.

Трапляється й протилежне: літеру и в найменуваннях, про які йде мова, пишуть також після д, т, з, с, р: Тичнер (Tichener), Дишонг (Dishong), Ричард (Richard), Стембридж (Stembridge), Сидні (Sidney), Кристіна (Christine), Сильвер (Silver), Медисон (Madison), Дитер (Dieter), Бриджіт (Brigitte). Задіяти «правило дев’ятки» в написанні власних назв пропонував Василь Німчук, проте з такою новацією звучання ймень певною мірою віддалилося б від оригінального. Ба більше, це правило поступово втрачає вплив у процесі запозичення англійської лексики загалом. Скажімо, у словнику ми знаходимо «стикер», а в живому мовленні чуємо «стікер», у підручнику – «чипси», а на ділі – «чіпси», і таке інше. Поза тим, у декотрих найменнях, які я вказував, не збережено первинного подвоєння приголосних, що, між іншим, помилково.

Щось не так з дієприкметниками

У багатьох з нас уже не викличуть ніякого подиву такі слова й словосполучення: «керуючий», «всеохоплюючий», «правлячий, пануючий», «воюючі сторони», «нелітаючий», «існуючий», «підтримуючий», «шокуючий», «превалюючий, переважаючий, домінуючий», «відволікаючий», «всепоглинаючий», «практикуючий психіатр», «Фома невіруючий», «багатообіцяючий», «зростаючий», «стримуючий», «лисіючий» тощо.

В українській мові статус активних дієприкметників теперішнього часу від пори до пори змінювався і досі залишається одним з найсуперечливіших питань у царині вітчизняної лінгвістики. У «харківському правописі» такі форми не згадуються взагалі, хоча вони траплялися де-не-де в красному письменстві. У ході правописної реформи 1933 року цей тип дієприкметників був легалізований (УП-33. § 73), а пізніше тією чи іншою мірою насаджувався радянським мовознавством з огляду на його поширеність у російській мові.

Наприклад, в одній зі статей Йосипа Багмута, опублікованій 1953 року, йдеться: «Наявні в українській мові активні дієприкметники через їх схожість з російськими всіляко виживалися з мови українськими буржуазними націоналістами, які хотіли позбавити українську мову важливого засобу вираження смислових відтінків думки. <…> Застосування в українських перекладах активних дієприкметників для точної передачі відповідних форм російської мови дає можливість перебороти труднощі, зв’язані з відтворенням українською мовою змісту оригіналу». Політика злиття мов дійшла навіть до такого абсурду, що до академічного тлумачного одинадцятитомника (1970-1980) потрапили активні дієприкметники минулого часу, які зовсім не притаманні українській мові: «бувший», «перемігший».

Практичності, якою володіють форми на -чий, не заперечиш, однак під питанням те, наскільки вони є органічними для мови. Авторитетні мовознавці вважають їх нехарактерними для солов’їної і радять по змозі заміняти їх різними способами, серед них – Святослав Караванський, Олена Курило, Борис Антоненко-Давидович, Олександр Пономарів. У чинному правописі ці дієприкметникові форми визнаються рідкісними, проте вживаними, що є справедливим, адже певний їх прошарок закріпився в криниці нашої лексики.

І все ж українській мовній стихії властиві словникові одиниці, як-от «керівний, керівничий», «всеосяжний, всеохопний», «панівний, владущий», «супротивні, ворожі сторони», «нелетючий», «наявний; який (що) існує», «підтримувальний (призначений для того, щоб підтримувати); готовий підтримати», «приголомшливий», «переважний, переважальний, домінантний», «відвертальний», «всепоглинальний», «психіатр-практикант», «Хома невірний», «багатонадійний, великонадійний», «дедалі більший», «стримувальний», «напівлисий, лисуватий».

Краплини дьогтю в бочці меду

Окрім усього вищесказаного, існують недоробки, не настільки масштабні відносно попередніх, однак усе ж таки помітні для ока мовного ентузіаста. Україномовні книги вряди-годи грішать недотриманням правил чергування у – в, і – й. Само собою, деколи доводиться мати справу з неправильним переносом, лексичними огріхами, а також порушенням пунктуаційних норм. Не обійтися й без результатів професійного недбальства, як-от друкарські помилки.

Можна дійти висновку, що україномовному книговидавництву, незважаючи на підйом у цифрах, є ще над чим попрацювати. Як виявляється, гостре перо редактора й коректора не сягає всіх куточків книжкового аркуша й дотепер, і коли-не-коли здається, що роботу виконано нашвидкуруч, без достатнього акценту на якості. Нам залишається не проявляти байдужості, коли на вітчизняний ринок і, відповідно, до наших рук потрапляють плоди несумлінної праці. Опріч того, кожен з нас іще має шанс вплинути на долю українського правопису. Свої зауваження та пропозиції до проекту змін можна надсилати до 1 жовтня на електронну адресу секретаря правописної комісії Лариси Шевченко: larisa_shevchenko@ukr.net

Опубліковано : 28.09.2018 17:17