«Біль за гроші»: за лаштунками тату-сеансу

Як третьокурсниця вдома робить малюнки на тілі

Повідомляє studway.com.ua 11.07.2018 11:08

Фото з мережі Інтернет

Домашній тату-салон

Вилітаю з маршрутки на одній із зупинок Троєщини. Кілька хвилин – і мене на порозі квартири зустрічає втомлена Аня в легкій літній сукні. За сьогодні в неї це вже другий сеанс тату. Удома в Ані прохолодно й затишно. Рушаю в кімнату дівчини – робочий кабінет. Мені усміхається її хлопець Льоша, саме він стане сьогоднішнім полотном. Поки Аня бігає по квартирі й готує обладнання для сеансу, роздивляюся кімнату.

Посередині приміщення стоїть табуретка для всього, що потрібно, і настільна лампа, щоб було зручніше слідкувати за процесом. Поруч – смітничок, трохи позаду розташована кушетка для клієнтів. Аня старанно замотує все обладнання та поверхні харчовою плівкою.

«Моє перше тату? Воно невеличке: руни на обох руках. Їх я набила в 14 років. Наступне було аж у 17, але вже більше», – дівчина зупинила підготовку до сеансу, щоб відповісти на мої запитання.

Її хлопець, за сумісництвом сьогоднішній клієнт, гордо заявив: свою першу тату-машинку Аня отримала в грудні 2016 року в подарунок від нього. З того часу студентка успішно поєднує улюблену роботу з навчанням.

«Спочатку тренувалася на бананах. Перші тату робила на хлопцеві, на собі», – показує вона свої малюнки на тілі. Льоша усміхається: «Скільки вона мені тату зробила? Краще запитай, скільки не доробила».

Далі спостерігаю за підготовкою. Аня виймає зі стерилізатора інструменти, готує голки. Сьогодні вона зафарбовуватиме тату, контур якого зробила кілька днів тому. Зазвичай, розповідає татуювальниця, процес виглядає трохи інакше: майстриня заздалегідь узгоджує з клієнтом ескіз. Перед початком сеансу вони домовляються про розмір малюнка і його розташування. Цей квадрат Аня розмічає спеціальним маркером, а потім переводить на тіло контури за допомогою трансферного паперу.

Сьогодні мені не пощастило: контур набивати не будуть. Аня махає рукою, мовляв, процес зафарбовування не менш цікавий. Вона виходить із кімнати, щоб перевдягнутися «в те, що не шкода», Льоша йде покурити. Озираюсь у кабінеті: усе виглядає, як звичайна «дівчача» кімната, якщо, звісно, прибрати із центру приміщення татуювальне обладнання. Над диваном від легких поривів вітру літають паперові кораблики. Навпроти в шафці стоїть фарба для татуювання, на стіні висять використані ескізи, на столі – збірка книжок для художників. Помічаю відкритий сайт рок-радіо на ноутбуці.

«Часом клієнти просять увімкнути музику, щоби не сидіти в тиші під час сеансу», – повертається до кімнати Аня, уже в шортах і футболці. За нею заходить і Льоша. Аня одягає рукавички, прикручує елементи до машинки. Бачу голку з дрібними гострими зубцями на кінці – не найприємніше видовище, особливо для тих, хто боїться щеплень. Татуювальниця обережно розливає фарбу по маленьких ковпачках, що їх приліплює до плівки на табуретці за допомогою вазеліну. Він, за її словами, універсальний: і приклеїти, і місце для тату обробляти.

«Уже все?» – думаю я вголос. Аня лише усміхається і далі збирає машинку по частинах. Льоша вже примощується біля «армреста» й кладе на нього руку. «Ось, – показує він мені на контур листя на руці, – сьогодні будемо це зафарбовувати».

Аня протирає руку клієнта дезінфектором, паралельно налаштовує вольтаж на силовому блоці та обмотує держак серветкою. Останні приготування – опустити кінчик машинки в чорну фарбу й натиснути на педаль.

Наче картину пишу

Перший дотик голки до шкіри був не настільки страшним, збоку навіть здалося, що Аня неначе малює пензликом по шкірі. Дівчина хутко витирає надлишок фарби серветкою – проявляється контур і розтушований чорний колір.

«Теж про це думала. Але, на відміну від пензля, тут більше технічних приколів. Потрібно багато тренуватися, щоб уміти розраховувати силу натиску, інтенсивність», – каже Аня, не відвертаючи уваги від роботи. Час від часу дівчина переривається, щоб знову вмочити кінчик у фарбу й протерти шкіру клієнта серветкою з дезінфектором. Уважно слідкую за процесом, намагаюся вловити дотик голки до тіла. Вдається. Кілька хвилин спостерігаю за сеансом через об’єктив камери, очей не відірвати. Від перенасичення пам’ять фотоапарата рятує майже розряджена батарея.

Півгодини сеансу вже позаду, один листок готовий. Ура, тепер перепочити. Льоша готується до нового підходу, поки ми обговорюємо з Анею за черешнею на кухні «дівочі справи»: підготовку до іспиту й борги в університеті.

Повертаємося до ще двох листочків. Від процесу Аню відволікли повідомлення. «О, топ тупих питань від клієнтів. От мене запитують, у якому формулюванні англійською фраза краще звучатиме. А мені звідки знати?! – розводить руками вона. – Ще “обожнюю”, коли запитують, чи буде боляче і що означають татуйовання різних людей. Таке враження, що мене вважають компетентною в значеннях усіх татуйовань. “Ти ж татуїровщик”».

Тим часом малюнок майже готовий, а фотоапарат підло розрядився. Знаходимо з Анею спосіб поєднати корисне… з корисним. Умощуюсь на м’якому дивані, відкриваю документ із відповідями на іспит. Обговорюємо питання під звуки машинки.

Льоші сподобався готовий варіант. Уже в кінці Аня протирає шкіру клієнта дезінфекційною рідиною і змащує вазеліном. Трохи підлаштовує освітлення, адже час знімати відео для профілю в «Інстаграмі». Після цього вона робить компрес, щоб захистити готове тату від ушкоджень і пилу.

Задоволений клієнт пішов курити, а моя подруга провела мене до зупинки. По дорозі ми потеревенили про сеанс, іспити і погоду, яка різко стала прохолодною.

На шляху додому обдумую слова Ані: «Кілька разів траплялося, що я поранилася, викидаючи голки, але, на щастя, у мене здорові клієнти».

Вона посміялася. А мене це злякало.

Фото: Олександра Буленок

Опубліковано : 11.07.2018 11:08