новини ровесника

1
У Тернополі школяр організував виробництво FPV-дронів

2
Тернопільська суддя Андрусик – російський агент в судовій системі України?

3
Винахідник з Дніпра став лауреатом премії від Кабміну

4
Тернопільська суддя Надія Андрусик хоче перевершити «досягнення» горезвісних хабарників Зварича, Чауса та Князєва

5
Інший Франко: в український прокат виходить стрічка про Петра Франка

6
Чекає на «рускій мір»: корумпована суддя Андрусик повернула московському патріархату пів гектара землі під церкву в Тернополі

7
Сети суші для новорічного святкування - вигідно та смачно в Янг

8
Сети суші для новорічного святкування - вигідно та смачно в Янг

9
У МОН озвучили, якою буде нова зарплата вчителів у 2024 році

10
Скільки коштують послуги репетиторів у Тернополі?

Бізнес як шлях до себе: історія молодого українського підприємця

Повідомляє studway.com.ua 13.12.2018 20:17

Бізнес як шлях до себе: історія молодого українського підприємця

Фото з мережі Інтернет

Історія локального успіху і корисні поради від підприємця з Ужгорода.

28-річний Віталій Попович давно знає: бізнес – це аж ніяк не рівна доріжка, якою можна легко і впевнено крокувати вперед. Молодий підприємець розповів нам про спроби відкрити власну справу, свої здобутки і втрати, а також чому чітко розставлені пріоритети і постійний саморозвиток життєво важливі.

Перші кроки в бізнесі

Все почалося у 2011 році, коли я вчився на четвертому курсі університету. Один мій друг зацікавився клубом активного відпочинку «Адреналін» (KAVA), і ми спробували створити в Ужгороді його філіал, бо самі любили такий відпочинок, хотіли долучати до цього людей. Для початку влаштували поїздку до Львова – на стрибки з парашутами. Це була наша перша спроба самостійно організувати такий івент, а «клієнтами» переважно були друзі й знайомі. Заробити майже нічого не вдалося, проте ми набули дуже цінного досвіду… Ну, і безкоштовно стрибнули. Згодом було ще декілька заходів, переважно походи в гори.

Водночас я на громадських засадах організував клуб інтелектуальної гри «Мафія». Він добре розвивався і навіть після того, як я перестав ним займатися, далі функціонував завдяки найактивнішим учасникам.

Наступного року я переїхав до Львова навчатись на магістратурі. Там уже діяло відділення KAVA, де мене призначили заступником регіонального керівника. Я суттєво заглибився в цю діяльність: разом з колегами організовував катання на конях, зимовий відпочинок у Славському, гірські походи й роуп-джампінг…

Крім того, разом з друзями я здійснював найрізноманітніші спроби організувати бізнес. Продавав кросівки з Китаю, так би мовити, до того, як це стало мейнстримом. Замовив невелику партію, яку потім розпродав друзям і знайомим, – на цьому все й завершилось. Ще була історія з березовим соком, який ми однієї весни закупили у Волинській області. Організували три «точки» збуту у Львові. Він добре продавався, однак нас спіткала прикра несподіванка: температура повітря стрімко піднялася – і залишок соку прокиснув. Тож у результаті ми прогоріли: замість сподіваного прибутку отримали хіба що бочки з-під соку.

У Львові я також спробував створити клуб «Мафії», цього разу вже на більш комерційній основі. Втім, усе знову звелося до існування на громадських засадах, на особистому інтересі до гри.

 

Студентське життя і волонтерство в Португалії

Ці всі спроби збіглися в часі зі здобуттям вищої політологічної освіти. У студентські роки я віддавав перевагу тому, що мало більшу практичну цінність, тобто громадсько-політичній роботі: працював при різних партіях, був депутатом парламенту «Студентської республіки» від Закарпатської області, брав участь у сесії «Вищої політичної школи». Завдяки останній я дізнався про волонтерський проект EVS. Тоді я саме закінчив магістратуру і хотів зрозуміти, чим хочу займатися далі. Вступив на аспірантуру (на контрактну форму навчання), проте скоро стало зрозуміло, що наукова робота – це не моє. Ще здавна я мав ціль поїхати до Європи, побачити світ. Тож, згадавши про відгуки знайомих, які брали участь у програмах EVS, я вирішив податись на такий проект у Португалію.

Віталій ПоповичНезадовго до його старту в Україні розпочалася Революція гідності. Я співчував з приводу тих подій, кілька разів їздив до Києва. Проте з початком проекту (в січні 2014 року) все ж вирушив до Лісабона. Там я протягом року разом з іншими волонтерами працював з дітьми африканського походження з колишніх португальських колоній: ми організовували їхнє дозвілля після школи. Ця спеціальна програма, фінансована урядом Португалії, мала на меті захистити дітей іммігрантів від згубного впливу вулиці й дати їм змогу розумово та фізично розвиватися, соціалізуватися. На мою думку, дуже круто, що є такі проекти.

Перші кроки в програмуванні й власна веб-студія

Звичайно, волонтерська діяльність віддалила мене від бізнесу. Однак, працюючи з дітьми 4-6 годин на день, я мав достатньо вільного часу, тож почав шукати якийсь підробіток в інтернеті. Тоді я зацікавився IT-сферою і сам навчився верстати сайти. Так, це дуже далеко від політології, та й математикою чи програмуванням я ніколи особливо не цікавився. Робота на біржі фрилансу йшла досить успішно, тож я продовжив займатися цим і тоді, коли повернувся додому. Власне, це була моя основна робота. До неї я залучив свого друга Євгена, який теж освоїв розробку сайтів, і разом з ним ми вирішили створити веб-студію. Почали шукати клієнтів як локально, так і на біржах фрилансу, зокрема на Upwork. Мали віддалених співробітників. Щодо найменування компанії, то ми не стали довго генерувати ідеї і назвали її Siteo. Це давало приблизно 1 000 $ прибутку (на двох) щомісяця.

Мережевий маркетинг

Студія проіснувала приблизно рік, після чого ми з партнером відчули, що не можемо зростати далі. Спочатку найняли менеджера, а потім вирішили закрити компанію. Нам обом було нецікаво розвиватися в цьому напрямку, ми мали інтерес до інших ніш. Звісно, було непросто відмовитися від того, що вже давало стабільний прибуток, але бажання знайти справу до душі й розвиватися переважило.

Я вирішив спробувати себе в мережевому маркетингу, ставши партнером компанії Benefit (торгова онлайн-платформа, яка дозволяє користувачам отримувати кешбек). Я серйозно заглибився в цю справу: проходив тренінги, онлайн-курси, зумів навіть написати міні-книгу на тему просування бізнесу через інтернет. Та все ж затрати часу й грошей не давали очікуваного прибутку, а я сам відчував якийсь внутрішній опір роботі. Як кажуть у таких випадках, неначе всесвіт подає тобі знак.

Найдорожча людина і найкращий проект у житті

vitaliy-popovich4Ще перебуваючи в Португалії, я познайомився в інтернеті зі своєю майбутньою дружиною. Там само й відбулася перша зустріч, коли Мирослава приїхала до мене. Два роки тому, намагаючись знайти себе в різних видах бізнесу, я допоміг їй утілити давню мрію – відкрити власний центр розвитку дітей, що отримав назву «Вулик». На той час Мирослава вже встигла попрацювати в декількох подібних центрах, і її останній роботодавець саме запропонував їй посаду директора. А це передбачало і пошук клієнтів, і адміністрування, і організацію занять… Тож я сказав їй: «Якщо ти готова робити це все за зарплату, то чому б натомість не реалізувати твою мрію, чому б нам разом не відкрити власну справу?» Знайшов інвестиції (будь-який бізнес потребує більших чи менших інвестицій), і так у липні 2016 року відкрився наш спільний проект, який поки що є моїм найбільшим успіхом у бізнесі.

Сьогодення, погляди на SMM і бізнес-освіту

Нині я здебільшого займаюся дитячим центром. Підбираю персонал на адміністративні посади, веду бухгалтерію і виконую роль SMM-спеціаліста.

Як відомо, бізнес-модель містить два головні складники: перший – це сам продукт, другий – його «упакування», тобто точки привернення уваги до нього і канали, якими ти генеруєш на ці точки трафік. Наприклад, якщо ми говоримо про магазин одягу, то його «упакування» ‒ це вітрина, яка має бути розумно використана, а трафік – люди, що проходять повз.

У нашому випадку продуктом замається дружина: створює набір послуг, генерує креативні ідеї для занять із дітьми, працює з викладачами. Моя ж частина роботи (SMM) – це своєрідне упакування цього продукту у формі реклами, дописів у соцмережах. Наразі наша сторінка у Facebook має понад 3 000 підписників, акаунт в Instagram – майже 2 000. Роботу з ними я розділяю на два напрямки: контент-менеджмент і трафік, який ти запускаєш за допомогою різних сервісів, реклами у Facebook чи Instagram, партнерських програм. Я не можу назвати себе професійним копірайтером, проте я добре розбираюся в тому, як налаштувати рекламу під цільову аудиторію, знайти людей, яких цікавить мій продукт. Зараз, окрім «Вулика», я ще надаю послуги з просування бізнесу кільком ужгородським підприємцям.

Віталій Попович

Для тих, хто цікавиться SMM, можу дати кілька порад з власного досвіду. Загалом інформації на цю тему сьогодні багато. Якщо говорити про Facebook, то спершу можна ознайомитися з їхнім розділом (своєрідним FAQ), присвяченим рекламі, адже Facebook має власну зацікавленість у тому, щоб ви правильно налаштовували свою рекламу, бачили її результати. Свого часу для мене став корисним авторський курс Зуші Плєтньова, чиї тренінги спрямовані саме на маркетинг у цій соцмережі. Також нещодавно я почав стежити за розробками Івана Князевича, які мені теж імпонують.

Якщо ж говорити про більш широкий спектр навчання, то виділю міжнародну платформу «Бизнес Молодость». Я проходив їхню програму ЦЕХ у Львові й за вісім тижнів, працюючи з професійними наставниками в дуже «зарядженій» атмосфері, набув багато корисних знань із розвитку бізнесу.

Загалом можу сказати, що інвестувати у власну бізнес-освіту важливо. Не варто забувати, що саме знання дають змогу рухатися швидше за конкурентів. Певна річ, є чимало безкоштовних тренінгів, курсів, подкастів, лайв-відео тощо, але інформація в них подається розрізнено, і на її систематизацію піде багато сил і часу. Натомість хороший платний курс подає все структуровано, ну, і, звісно, містить деякі «фішки», яких не знайдеш у безкоштовних матеріалах. Тим більше, ти дістаєш додаткову мотивацію пройти курс до кінця й застосувати знання на практиці: як через те, що ти заплатив за нього, так і через допомогу тренера, який з тобою працюватиме.

Підсумки

Я почав цікавитися бізнесом у студентські роки, і відтоді завжди був націлений на те, щоб мати власну справу. Робота на когось мене не цікавила, хоча був період, коли я працював проектним менеджером в одній IT-компанії. Я шукав свій шлях, пробував розвинути бізнес у різних сферах і, зрештою, знайшов свою.

Можу сказати, що людина, яка бажає відкрити свою справу, має чітко розуміти, чого вона хоче і що на неї чекає. Адже може видатися такий місяць, коли ти вийдеш у нуль чи в мінус і доведеться шукати кошти на те, щоб харчуватися й платити за житло. Робота найманим працівником у цьому плані дає більшу стабільність.

Є також хибна думка, що бізнесмени мають багато вільного часу для відпочинку, подорожей тощо. Однак практика свідчить, що працювати, особливо на початку, доводиться набагато більше, ніж середньостатистичний робітник.

Втім, якщо ти маєш мрію і мету, ці речі не повинні тебе зупиняти. Треба постійно рухатися далі, наполегливо шукати свою нішу. Тобто таку справу, з якою ти будеш готовий працювати вечорами й вихідними, якою цікавитимешся у вільний час. Нещодавно я зрозумів, що дитячий центр – це втілення всього того, чим я пробував займатися раніше: клуби «Мафії», організація активного відпочинку, волонтерство… Ключове слово тут «організація», тобто мене постійно тягне в цю сферу. І можу сказати, що коли бізнес як заробляння грошей базується на власному інтересі, тобто робиться «по фану», то це дійсно круто.


Опубліковано : 13.12.2018 20:17

Новини Бізнес Компаньйон

Новини з тернопільщини

Комфорт Гурман