Голова їде у всіх, тільки по-різному — колишній моряк про роботу в морі

Повідомляє studway.com.ua 22.07.2018 18:17

Фото з мережі Інтернет

Робота в морі здається романтичною: пригоди, дружна команда, любов до водних просторів і солоний вітер в обличчя. Та якби реалії цієї професії дійсно були тільки такими, це було б казкою.

Про своє життя під напнутими вітрилами розповів колишній моряк Святослав Псарюк, який у свої 22 роки вже встиг попрацювати механіком на кораблі, а потім «зійти на сушу».

Мандри – раз на місяць

У гурту «Аґата Крісті» є пісня «Моряк», вона добре ілюструє різницю між уявленнями й реальністю. Часто шлях моряка обирають, бо хочуть подорожувати, зустрічати нових людей, мати непогану за українськими мірками зарплатню, цікавий досвід і можливість забезпечити старість. Але дійсність на 100% відрізняється від мрій. Усе залежить від судна, але часто мандри – це раз за місяць зупинитись у китайському порту, а наступного разу – у невеликому бразильському селі.

Твоя команда – це 20 людей, яких бачиш щодня. Ви не просто зустрічаєтесь на роботі, а на вихідних ти відпочиваєш і гуляєш із друзями. Ні. У тебе є тільки ці 20 людей, зі своїми проблемами й тарганами. З часом вичерпуються всі історії, вигорають усі жарти.

Робота частенько монотонна, викликає одні й ті самі думки. Це можна порівняти з «днем бабака». Єдине, що допомагає, – самоконтроль, відстежування того, що відбувається у твоїй голові, і морально-вольові зусилля, щоб після 10-годинного робочого дня 7 днів на тиждень іти на тренування, читати книги й виводити себе зі ступору. Нової інформації фактично немає, інтернет дуже дорогий і повільний – фільм не подивишся, у Skype не поспілкуєшся. Чат від порту до порту – може бути місяць різниці.

У чому ж «проблема» моряків

Ті, хто не ходить у рейси й не має моряків серед родичів, зазвичай не розуміють: морякові можна поставити хрест на сімейному житті. Ти не відчуваєш себе частиною соціуму, не бачиш своєї сім’ї, не знаєш новин. Щоб уявити, як це, згадай себе півроку тому й пересади ту людину до життя теперішньої. Ти не розумітимеш, що відбувається. З моряками так і стається. Багатьом складно зрозуміти, що життя на березі триває, поки вони десь залипають.

У тих, хто повертається на берег, часто виникає бажання «прожигати» зароблене. Моряк на суші не рахує грошей. Частково твій стан витягує молодість, частково – відсутність зобов’язань, коли ти так гуляєш, але з часом виникають величезні проблеми. Люди плавають по півроку з перервами на місяць-два, не бачать, як ростуть їхні діти. Мій старший брат – син моряка. У нього залишився великий тарган у голові через те, що батька він, по суті, і не бачив, не знав про його існування. Коли той приходив додому, відкуповувався. Так робить більшість, бо, коли повертаєшся до своїх дітей, не хочеш псувати з ними стосунків. Ти їх давно не бачив і найближчим часом не бачитимеш, але не знаєш, як з ними взаємодіяти, бо не брав участі в їхньому житті, – подарунок виглядає легким варіантом покращити взаємини.

Море – це як цигарка

Досить-таки противна, затьмарює розум. Не всім підходить, більшість навіть не хоче пробувати. Багато хто робить це один раз і більше ніколи не повертається до моря.

Ті, хто «кидає курити», діляться на два типи: ті, хто ненавидить куріння, і ті, хто все життя мріє знову почати. В останньому випадку вмикається фінансовий розрахунок. Заробляючи на посаді другого механіка, наприклад, 6 000 $ на місяць, звикаєш до певного рівня життя. Тому «злізти» з цього складно: постійно за щось хапаєшся. Декому щастить: вони знайшли щось хороше й гідне на березі. Але в багатьох так не стається. Це просто фігово, бо виникає велика кількість психологічних проблем.

«Море – воно як каталізатор»

Якщо ти маєш якусь нерозв’язану проблему, на борту вона поглибиться. Якщо в житті є наркотики або алкоголь, тобі кінець, бо зловживатимеш. Наприклад, в Африці трохи трави можна придбати за 5 $.

Якщо людина підла, стане ще гіршою. Любиш пліткувати? Пліткуватимеш іще більше. Якщо ти самодур і в тобі є прихована жорстокість, пиши пропало.

Та насправді голова їде у всіх, тільки по-різному. Нещодавно мій друг пішов у рейс, був спокійний, максимально адекватний хлопець. А потім перестав себе контролювати й останні два рази, коли він пив, ловив «білку». Чим ближче було до рейсу, тим гірше ставало.

В однієї моєї колишньої батько був моряком. Працював у хорошій компанії, але щось начудив: чи то крав, чи то відкривав контейнери з вантажем, наприклад, знайшли ноутбуки, погралися й викинули за борт. Про це дізналися, і його внесли в «блеклист» – це хрест на кар’єрі. Єдине місце, де він може працювати, – Чорноморський флот. А це заржавілі судна, підлий російськомовний екіпаж і жахливі умови роботи. Наразі він працює сім місяців через три, які він проводить удома, випиваючи.

Жінка на борту – не до зла, але не варто

Я прихильник суто чоловічого колективу: він приємніший. У жіночому теж круто, не сперечатимуся, це мило й весело. Проте для тривалої роботи я, звісно, обрав би чоловічий. Він трохи простіший, більш прямолінійний, яскравіший і суворіший.

Але ви замкнені в одній залізній коробці. От збери 20 мужиків, закрий їх у консервній банці й тряси її 6 місяців. Після цього буде погано, хоч би якою була людина.

Додаємо в цю банку одну дівчину й трясемо 6 місяців. Нічим хорошим це не завершується. На торгових суднах є жінки, але це часто дівчата, у яких «рама» ширша, ніж у мене. Тому де-факто тобі стрьомно. Як розказують хлопці: «Стоїш ти й думаєш: “Хочу сексу. О, у нас же є Аня”. Дивишся на Аню – не хочу сексу. Сидиш два місяці. Дах їде. Знову згадуєш про Аню. Дивишся на неї – знову нічого не хочеш».

Якщо дівчина хоче в море, то єдиний варіант, який би я порадив, – пасажирське судно. Але там, як кажуть, «корабл…ське» життя. Люди, які працюють на кораблі пасажирського флоту тривалий час, мають дві сім’ї: у їхньому розумінні секс на пароплаві не зрада, а банальна потреба. Узагалі розвивати стосунки, коли ти в рейсі, проблематично. На борту єдиний варіант – напитися. Більше нічого зробити не можеш, лізеш на стіни, не розумієш, як себе контролювати. Це сумно й дуже страшно.

В Одесі серед молоді найчастіше одружуються саме моряки. Як я розумію, це бажання прив’язати до себе людину, щоб та нікуди не втекла, і мати відчуття опори, щоб було до кого повертатися, щоб був чекпойнт. На моєму судні люди працюють 8-10 місяців через 1-2. Можна ставити хрест на сімейному житті, тим паче якщо ти молодий.

На пасажирському кораблі я жив з дівчиною-офіціанткою, членом екіпажу. Зазвичай на таких суднах ви живете парами тривалий час: людям не вистачає звичайного живого спілкування, нової інформації. Є комп’ютер, фільми, але далеко на цьому не виїдеш. Море обмежене в нових враженнях.

Я зав’язав з морем

Я з тих, кому пощастило «кинути курити» через ненависть до «цигарки». Я працюю на березі асистентом суперінтенданта, тобто займаюся технічним обслуговуванням судна.

Тим більше, на суші є дівчата, а це, як не крути, теж відіграє величезну роль. На березі час не рахуєш, а на борту його виявляється забагато і ти не знаєш, як його використати.

Рейс – необхідність, екіпаж не команда, нудити точно буде

Мій перший повноцінний рейс із контрактом на 7 місяців був позаминулого року. Мені було 20. Насправді це дуже пізно для першого контракту: охочі вже після другого курсу звалювали. Я не палав бажанням, до четвертого дотерпів, але зрозумів, що це необхідність. На той момент «розбігся» з дівчиною після «пекельних» стосунків, тому піти в рейс, щоб звалити, було найкращим рішенням.

Люди нерідко намагаються втекти від того, що відбувається на суші. Принаймні екіпаж на пасажирських суднах: вони не вчаться купу років, щоб стати моряками, а просто якнайшвидше звалюють. Є й ті, кому море подобається. Але я дійсно не розумію, що там може так зачіпати.

Є судна вахтового й безвахтового режиму. У першому випадку хтось цілодобово повинен перебувати на вахті: стояти добу, шість через шість або чотири через чотири. У рейсі з 8 до 12 ранку в мене вахта, потім – година обіду, з 13 до 15 – робота овертайм, за яку не доплачують, з 20 до опівночі – вечірня вахта. Сон і зранку знову вахта. Так 7,5 місяців, 7 днів на тиждень, 24 години на добу. Якщо чесно, я двічі прогуляв вахту, бо валявся з температурою. Лише двічі за 2,5 місяці, адже судна зазвичай забезпечені великою кількістю медикаментів, і якщо ти хворієш, тобі дають офігенні антибіотики.

А от їжа – окрема проблема. Якщо трапляється кухар-індус, усе дуже погано. Увесь рейс буде рис і «пекельне» карі. Румун – кислий суп. Філіппінець – просто рис, бо вони взагалі можуть просто їсти рис. На суднах завжди є магазин, де можна докупити воду. Тобі видають 1,5 літра на день чистої бутильованої, але якщо хочеш іще, пий «відбиту» морську воду з фільтра, від якої сиплються зуби.

Ми не «пірати Карибського моря», не частина корабля. Слово «команда» нас не характеризує зовсім. Команда – це щось, об’єднане ідеєю. А ми все-таки екіпаж, що є ближчим до слова «колектив».

Моряки працюють в інтернаціональному складі. З українцями й росіянами часто не хочуть мати справу, бо можуть трапитися фігові люди. Найкраще працювати з європейцями та американцями, бо в них інший менталітет, вони звикли до нормального ставлення. На суднах дуже багато індусів і філіппінців, але їх узагалі ніхто не любить. Я протягом семи місяців працював із філіппінцем на одній вахті й знаю: хоч би що сталося, він буде першим, хто піде доносити. Якось на сьомий місяць вахти я трохи задрімав, і він побіг розповідати, бо в них так ведеться. Вони роблять чітко те, що їм скажеш. Даєш філіппінцям завдання – вони виконують. Не даєш – твоя провина.

Та все ж і філіппінцям не солодко. Часто із села обирають найкращого хлопця, він вирушає в рейс на три роки і вже не «злазить». Якось покликали мене філіппінці випити на дні народженні. Один з них розказує: «У мене народився син». Я запитую іншого: «Скільки той на борту?» «12 місяців». У філіппінців «кришечка» їде гірше, ніж у наших. У вечір початку контракту п’яними були тільки російськомовні, а з третього-четвертого місяця в запої по вечорах «ішли» лише філіппінці.

Ми були екіпажем пасажирського корабля, тож у судна були маленькі крильця під водою, які заспокоюють море. Під час шторму хитає не як у метро, а кидає з боку в бік. Ніби стоїш рівно до центру тяжіння, але в масштабах усього світу перебуваєш під серйозним нахилом. Звісно, починає нудити.

Опубліковано : 22.07.2018 18:17