Чоловіка, який би запропонував шлюб по-Божому, не знайшла.  Вона розповіла про те, чому не змогла жити у великому місті, чи справді жінка може бути щасливою без кохання і чому більшість українських чоловіків бояться відповідальності за жінку. Отже, чоловік – очима жінки, яка вірить у Бога… 

— Я щаслива вже від того, що живу, – розповідає співачка. – Щаслива тому, що прокидаюся кожного ранку і бачу сонце, чую краплини дощу, голос соловейка, який часто співає у мене в саду. Я хочу, щоб в мене було ще багато таких щасливих днів. Щаслива, коли здорові мої батьки, коли радісна моя дитина. Знаю, що, окрім мене, в них нікого немає, а з кимось ділити їх не зможу. Я люблю своїх рідних, люблю життя, яке подарував мені Господь. Зрештою, кохання і любов — це різні поняття. Без кохання можна прожити, а без любові — ніколи.

— Чоловіка, який би запропонував шлюб по-Божому, як кажеш, не знайшла. А так, без обов’язків, жити не хочеш. Як реагують чоловіки? Якось по-особливому? Це їх відлякує чи, навпаки, поважають?

— По-перше, сучасні чоловіки бояться відповідальності. По-друге, мені здається, що в них немає довіри до жінки. По-третє, мабуть, вигідно жити, не маючи жодних обов’язків. Але так не буває. Має бути відповідальність за свої вчинки, має бути довіра одне до одного, ну і власне, шлюб – це Тайна, в якій подружжя отримує благословення на спільне щасливе життя. Господь не хоче, щоб ми страждали. Ми можемо бути щасливими в родині, а причиною наших страждань є гріх. У родин, які не бажають брати шлюб, все починається з гріха. То чи можуть отримати такі родини благословення?

 — Ти завжди так сприймала стосунки чоловіка і жінки чи з певного часу?

— Так вчили мене батьки. Цьогоріч виповнилося 40 років їхнього спільного подружнього життя. Вважаю, що це є доброю українською традицією, яку чомусь сучасні молоді люди прагнуть відкинути.

— А як щодо стереотипів? От кажуть, що жінка якраз себе розкриває найбільше біля чоловіка. Хоча, як на мене, це ще залежить – біля якого чоловіка.

— Так,  цілком правильно. Біля доброго, мудрого чоловіка щаслива і жінка, і діти. Колись мій прадід говорив: «Як ся вжениш, так ся вродиш». Матимеш нове життя в залежності від особи, яка буде поряд з тобою на твоєму життєвому шляху. Або будеш щасливим, або матимеш терпіння. Якщо молоді люди не старатимуться перевиховувати одне одного, а любитимуть і сприйматимуть другу половинку такою, якою вона прийшла у світ, такою, як її створив Господь, тоді буде щастя і гармонія в обох. Людина, коли любить сама, вдосконалюватиме себе заради іншої. Насильне «вдосконалення» особи іншою тільки відштовхує одне від одного, створює протиріччя і дисонанс у взаєминах, робить їх нещасливими.

— Лесю, ти оригінальна особистість навіть тим, що не хочеш жити з чоловіком не по-Божому. Це — рідкість. Чому чоловіки не так сприймають? Це в їх природі, так простіше чи їх відучили бути відповідальними за жінку?

— Сучасні чоловіки не хочуть брати відповідальності на себе за сім’ю. Вони не розуміють, що чоловік — це голова родини. Я думаю, що багато дівчат, жінок мали у житті схожу ситуацію. Не вважаю рідкістю своє бачення подружнього життя. Я виросла в селі. Жила у Києві, Рівному, Тернополі. Повернулася до рідного села і в мене залишились ті ж моральні принципи. Це у великих містах звикли жити, як то кажуть, на віру і думають, що це правильно.  Я дотримуюся іншої думки. Можливо, тому і не змогла жити у великому місті.  Навіть усі свої пісні написала за улюбленим фортепіано в селі і жодної – десь в іншому місці.

Можливо, чоловікам так добре жити, не маючи жодних обов’язків, бо сім’я — це велика праця обох. Це вміння не просто емоційно любити одне одного, а проявляти терпіння до недоліків людини, сприймати її такою, як вона є, з її звичками, не завжди досконалими.  Кожна людина — індивідуальність, має свою неповторність Намагатися переробити когось — це безглуздо і неможливо. Так і виникають конфлікти. А ще вважаю, що чоловік з дружиною повинні доповнювати одне одного та насамперед довіряти одне одному, чути одне одного. Не слухати, хоча і це теж, а саме чути. Іноді дискутувати, бо кожен має право на вільну думку. Найбільше ненавиджу брехню і деспотизм. Це у родині неприпустимо.

— Зрештою, чоловіки на Тернопільщині — які вони?

— Я вийшла заміж за вінничанина, а це зовсім інший менталітет, інші цінності, переконання.  Наш шлюб не проіснував довго. За роки подружнього життя я не мала права думати про пісню. Тоді писала:

Пісне, моя пісне,
Без тебе серце гине з жалю.
Без музики твоєї
Життя моє згасає.

Але я була готова до цього заради сім’ї. Замовкла на довгих сім років. Але чоловік поїхав на роботу в Хмельницьку область і взяв до себе на роботу жінку, яка стала теперішньою його дружиною. Пізніше сказав, що я  маю подякувати йому за те, що так сталось: «Ти ніколи б не стала тим, ким ти є зараз». Довга історія,  про яку навіть через 13 років важко згадувати. Хоча від нашого шлюбу народилась прекрасна талановита донечка. В ній – сенс мого життя. Самотність мене зміцнила, зробила сильною, навчила не боятись життєвих перешкод. Бути борцем і творцем своєї долі. Не можу сказати, що мені було легко і просто, але я мала велику віру, що Господь допоможе зробити багато речей, про які  просила в своєму житті. Було так, що я не встигала чогось зробити. Йшла вулицею і по дорозі зустрічала потрібних мені на той момент людей і вирішувала багато своїх справ.

— Світ чоловіків – який він для тебе?

— Я не можу сказати, що всі чоловіки погані. У жодному разі. Вони – професіонали у своїй справі, на роботі. Найкращі мої друзі — це чоловіки. Навіть у школі мені легше було спілкуватись з однокласниками хлопцями, ніж з дівчатами.  У мене є подруги, але нема таких, з якими могла б поділитись своїми таємницями. Натомість маю друзів серед чоловіків, до яких можу подзвонити і поговорити, коли важко. Просто друзі і особисте – це зовсім інше. У мене були пропозиції, залицяльники. Їх вистачало. Але я не хочу жити так, як це прийнято. Хочу жити по-Божому, в шлюбі, мати справжню родину. Вірніше, хотіла цього.  А зараз, як не дивно, прагну самотності. Дехто мене називає «монашкою». Мені байдуже. У мене свої переконання. Маю улюблені роботи, захоплення. Вони заповнюють мою прогалину — кохання. На нього просто не вистачає часу. Можливо, я зміню думку в майбутньому і захочу пов’язати свою долю з чоловіком, який має такі ж переконання, як і я. Хтозна?

— Чого так і не можеш збагнути в чоловічому світі і чому?

— Не можу пробачити зради, а ще більше – брехні. Навіть зрада не є такою колючою, як брехня, пов’язана з нею. Якщо зрадив, то май вже мужність у цьому зізнатися.

— Які «плюси», коли в домі є чоловік? А «мінуси»?

— «Плюсів» багато. Перш за все увага до дитини. Дитина росте в подвійній любові двох, а не одного. Знову звернуся до ідеалів наших предків. Жінка — це берегиня домашнього вогнища, а не кінь, який працює з ранку до вечора, без вихідних. Я не можу назвати «мінусів». Їх просто не існує. Бо має бути міцна українська родина, де є тато і мама. І крапка. Ніколи мама, як би не старалась, не замінить батька. І це біда нашого сучасного суспільства. А все тому, що починається подружня життєва стежина далеко від Бога, а від цього страждають діти. А в майбутньому і все суспільство. Тоді говоримо про моральні принципи, хабарництво, нелюдськість. Нема глибокого фундаменту: Бог, сім’я і Україна. Буде на першому місці Бог у родини, буде міцною родина, яка зможе виховати свідомих, чесних, правдивих громадян. Тоді буде сильною держава.

— Жити заради дитини і церкви. Це твій вибір чи це випробування? Чи просто так склалося життя?

— Ні, це мій свідомий вибір. Я відчуваю, що мало дала своїй дитині, бо всю частинку свого серця віддавала людям і сцені. Дочка росла біля мене, слухаючи пісні, які я писала ночами. Їздила зі мною на фестивалі. Здебільшого я жила своїми проблемами і піснями, і всі мої близькі жили моїми проблемами і моїми піснями. Мої батьки були першими слухачами і порадниками, навіть у виборі остаточного варіанту пісні, бо писала я завжди по кілька варіантів. Поки мама працювала, допомагала у записах на студії. Все, що мали, вкладали в мої пісні. Батьки пішли на пенсію, донечка вступила до вишу і я стала єдиною опорою у сім’ї. Знаю, що, крім мене, ніхто їм не допоможе. А Богу дякую за все, бо навіть там, де потрібні були великі гроші, я перемагала з Божим ім’ям. Будучи дочкою справедливих інтелігентів, я б ніколи не пробилась на сцену, якби на те не Господня воля.