Не тарганом єдиним: як тримати домашню тварину в гуртожитку

Повідомляє studway.com.ua 10.09.2018 14:43

Фото з мережі Інтернет

До деяких американських університетів під час сесії привозять терапевтичних лабрадорів: вони допомагають упоратись із хвилюванням під час заліків. У гуртожитках деяких українських вишів терапевтичні миші й таргани працюють цілий рік, але життя студентів супроводжують і приємніші домашні улюбленці.

Попри те, що в статутах гуртожитків часто можна знайти заборону утримувати хатніх тварин, героїні нашого матеріалу розділили скромні квадратні метри з черепахою, хом’яком, рибою та котом. Ризик виявився виправданим: риба стала неперевершеним слухачем, а чотирилапого доглядають майже всім корпусом.

Соломія*, 20 років

У мене місяць жила золота рибка з червоними зябрами й сріблястим тілом. Байдужа до людей, але сповнена натхнення їсти корм, гризти фіолетові водорості й ковтати камінчики.

Я купила її в магазині неподалік площі Ринок. Назвали Безполєзним Георгієм. У магазинному акваріумі він був найслабшим і наймлявішим, тому моє серденько защеміло, і я сказала: «Гошо, ходімо додому». Довго несла його в руках і показувала Львів.

Насправді риба в хаті – то теж трохи морока. Треба змінювати воду раз на два-три дні, чистити водорості й добре промивати шершаві камінці, не забувати годувати і в жодному разі не перегодовувати, навіть якщо рибка благально дивиться. Позаяк я навчалася й працювала, інколи було дуже складно змусити себе виконати ту півгодинну процедуру.

У мене був великий бокал, який став Безполєзному Георгію домом. Сусідка вечорами з ним говорила, душу виливала. Я показала рибку вахтерці й урочисто повідомила: «Дивіться, у нас тепер буде жити Безполєзний Георгій!» Вона закотила очі й відповіла щось у стилі «чим би діти не бавились, головне – щоб не плакали».

Якось приходжу з роботи, а Безполєзний Георгій уже спочиває. Було сумно, але я знала, що він, такий маленький і млявий, довго не протягне.

У гуртожитку житиму ще рік, а потім хочу переїхати на квартиру й завести ледачого котика-колобочка.

Дарина*, 19 років

Під час другого семестру першого курсу я захотіла завести хом’яка. Пішла до зоомагазину, побачила маленьке руде пухнасте чудо й зрозуміла, що це любов з першого погляду. Як то часто буває, невзаємна. Але мене це не зупинило: я назвала хом’яка Шерлоком.

Сусідки по кімнаті сприйняли його добре, гралися з ним і годували. Майже весь поверх сходився, щоб потискати Шерлока в обіймоньках. Треба було постійно слідкувати за чистотою, щоб дівчата не скаржилися на запах, знайти ідеальне місце, де б він нікому не заважав, – я обрала підвіконня. Шерлок жив у великій мисці, по якій постійно стрибав, як навіжений. Вахтерка про нього нічого не знала.

Та прийшла весна, у нього заграли гормони – хлопчик виріс. Довелося залишати його на ніч у ванній, бо дівчата скаржилися на шум. Однієї ночі він просто вистрибнув із тієї миски й відправився у свою велику подорож. Минуло вже два роки, а я досі думаю, що він десь організував династію і йому поклоняються всі тамтешні пацюки.

Ліна*, 19 років

Наш гуртожиток складається з трикімнатних квартир. Якось до мене підселилися дві дівчинки разом з котом. Вони вельми хвилювалися, чи сприймуть співмешканці їхнього Шнурка. Але він вирішив усе за всіх: почав ходити в гості. Так у нас з’явився загальногуртожитський кіт Шнурок.

Іноді мені здається, що цей кіт – більше студент, аніж усі ми: тусується в чужих кімнатах, їсть чужу їжу й засинає в чужих ліжках. Вахтерка про нього не знає. Але не тому, що ми приховуємо: просто керівництво гуртожитку таким не цікавиться. Тож у нас багато хто має домашніх тваринок.

Шнурок часто їсть мої квіти, іноді перекушує листям живої кави. Я зробила йому зауваження, мовляв, кава на ніч шкодить організмові, тому він почав ласувати моїми дорогими квітами – ще той гурман.

Проблем з котом не виникає, бо місця в нас досить. Усі його речі – на балконі, годуємо в кімнаті. Шнурок нічим не відрізняється від домашнього кота. У його власності вся квартира, на відміну від студентів, яким дістається одна кімната. Тож йому, однозначно, живеться краще, ніж нам.

Ольга*, 21 рік

Півтора місяця в мене жила прісноводна червоновуха черепаха. Вона належить сестрі, яка на той час була за кордоном. Звали черепаху Завтик, бо він любив дивитися в одну точку. У мене з ним не було жодних проблем, а от мою сусідку він дратував, бо шкрябався в тераріумі, тому я мусила виносити Завтика на ніч у ванну. А коли їздила додому, то віддавала його подрузі.

Я зовсім не знала, як доглядати за черепахою, і дядечко Ґуґл порадив нагодувати його печінкою. Коли Завтик спробував, то вже не міг себе стримати – як скажений, кидався на шматки й ковтав їх. Як тільки я підходила до нього, він одразу біг або плив назустріч і дерся по стінках, думаючи, певно, що зараз буде м’яско. Став страшенно активним і кумедним, а згодом я віддала його сестрі.

Своїх тваринок я заводити не хочу, адже незабаром з’їжджатиму. У гуртожитках немає умов, щоб тримати тварин. Завтик жив у мене тимчасово, але й такий експеримент для тварин є стресом. Вони дуже звикають до одного місця, людей. Їм потрібна увага й любов, і тоді вони будуть справді щасливими.

Опубліковано : 10.09.2018 14:43