Без грошей, маршруту і планів: одна навколосвітня подорож

Повідомляє studway.com.ua 11.10.2018 11:17

Без грошей, маршруту і планів: одна навколосвітня подорож

Фото з мережі Інтернет

Тріп до Туреччини за 300 гривень, холодна ніч на вулкані Тейде й ліхтенштейнська гостинність – історія мандрівника Саші Зеніна.

Інколи ти дійсно не розумієш, чим займатися далі: продовжити вчитися, працювати й шукати свого професійного успіху або відпочити від постійної самостійної роботи над помилками. Героя сьогоднішнього матеріалу теж мучили сумніви, аж поки він не прийняв доленосне рішення й не вирушив без грошей у навколосвітню подорож. Можливо, його приклад і тебе надихне на щось відчайдушне!

Життя до подорожей

Мене звати Саша Зенін, мені 22, я вилетів з двох універів і вирушив у навколосвітню подорож автостопом без грошей. Раніше працював викладачем біології й головним редактором науково-популярного журналу, наразі не працюю.

Кілька років тому я був дуже домашнім хлопцем, усього боявся й не піддавав себе жодним ризикам, але вже тоді я відчував тягу до зміни місць. Коли в мене почалася депресія, я усвідомив, що життя може підкинути будь-які приколи і якщо ставитися до всього серйозно, то станеш на шлях перманентних страхів і страждань. У той час я вже починав подорожувати поїздами, але все ще боявся того, чого не міг контролювати: автостопу, ночівель на вулиці, занадто спонтанних пригод. І все ж мій мозок активно виділяв дофамін від однієї лише думки про подорожі без обмежень. Переглянувши купу блогів про автостоп і неабияк здивувавшись тому, що так можна робити, я вирушив у свій перший тріп – до Канева.

 

Перші поїздки

молчи и обнимай меня крепчеМи з другом однією тачкою легко й швидко доїхали до пункту призначення, і я усвідомив, що ця схема працює. До цього думка поїхати до Одеси мені здавалася чимось абсолютно нездійсненним: потрібен час, гроші, готель… Із цим містом у мене пов’язано багато дитячих спогадів, і я давно хотів туди повернутися. Ще заповітнішою була мрія потрапити до Феодосії, де я проводив літні канікули ще до школи. Протягом наступних кількох місяців я побував не тільки в Одесі й Криму, а ще й у кількох десятках інших міст України. І всюди автостопом. Мені сподобалося, почав підтягувати своїх друзів. У вихідні ми каталися до різних обласних центрів України (була мета об’їздити всі). На той час усе було досить цивілізовано: ночівлі за каучем, кишенькові гроші на їжу, у понеділок ранком – на пари. І ось в одну прекрасну мить, цілком спонтанно, мені спала на думку ідея гайнути до Москви: без речей, учотирьох, узимку, з п’ятдесятьма гривнями в кишені. Це був левел-ап!

На вулиці був лютий мороз, ми ночували на Павелецькому вокзалі, мого друга депортували через те, що він був неповнолітнім. Я й досі не зрозумію, як його пустили через кордон. Додому їхав сам, і було страшнувато. Грошей не залишилося, до того ж я захворів. Дорогою зросла температура, ночував на стільці на заправці. Один з водіїв дав мені 1 000 рублів – це допомогло принаймні не залишитись голодним. Тріп був коротким, але я зустрів багато цікавих людей, пережив купу подій і зрозумів, що стопом можна їздити й за кордон.

Далі були Білорусь, Пітер, Стамбул. До Туреччини я виїжджав з трьома сотнями гривень у кишені, проте ми каталися країною два з половиною місяці, і жодного разу я не залишався голодним. Так усе починалося.

Станом на сьогодні я об’їздив 23 країни, але думаю, що до виходу цього інтерв’ю їх буде більше (дата запису інтерв’ю – 25 вересня 2018 року – прим. ред.). Наразі вирушаю на Балкани: планую відвідати там усі країни.

Навколо світу без грошей

молчи и обнимай меня крепчеМоя навколосвітня подорож триває вже три місяці. Я буду просто тинятися світом упродовж кількох років, щоб відвідати якомога більше країн, однак не просто приїхати й поставити галочку, а відчути, побачити основні визначні пам’ятки, поспілкуватися з людьми. Маршрут змінюється мало не щотижня, оскільки постійно виникають нові можливості.

Я вирішив розпочати цю подорож, коли зрозумів, що не буду відмовляти собі в жодних бажаннях і що можливо здійснити коли не все, то багато чого. Хочу побачити світ, отже, побачу. Також мотивацією є прагнення загартувати характер, перевірити себе на міцність і набути якнайбільше різноманітного життєвого досвіду.

До початку подорожі я вже їздив без грошей до Казахстану, Узбекистану, Швейцарії і на Канарські острови. Цього досвіду цілком достатньо, щоб з упевненістю вийти з дому без копійки й об’їхати весь світ. Я завжди ношу із собою рюкзак, намет, теплий спальник, одяг та аптечку: цього досить.

Я ніколи нічого не бронював: тільки автостоп, тільки спонтанність, зрідка кауч, здебільшого ночівлі під час спонтанних «вписок» і на вулиці. Якщо поїзди, то зайцем, але це як виняток.

Комунікація й підтримка

молчи и обнимай меня крепчеУ Туреччині погано знають англійську, особливо на сході країни. Втім, нічого страшного в цьому немає: Google-перекладач померти з голоду не дасть. Після двох з половиною місяців поневірянь по цій країні я міг без проблем підтримати ввічливу розмову турецькою з далекобійником. Подорожі змушують вивчати мови: хочеться тобі цього чи ні, а щось розуміти й запам’ятовувати доведеться.

Без друзів подорожувати важче, ніж без грошей. Я дуже соціальна людина, і, коли довго перебуваю наодинці, навіть у подорожі, мене накриває депресія. Відсутність грошей – це не проблема, а ось люди – це дійсно важливо. Принаймні для мене. І річ тут не тільки в розподілі побутових обов’язків, але і в безпеці, спілкуванні, підтримці, взаєморозумінні тощо. Ти не знаєш, де будеш ночувати завтра, що будеш їсти і куди тебе занесе, – за таких умов наявність напарника стає життєво важливою. Але це в мене. Я знаю багатьох людей, які подорожують самі, і їм нормально.

Упевнений я лише в одному: якби не знайшлося однодумців, які вирішили розділити зі мною цей тріп, я б поїхав сам. Так, на початку було б важко, але нічого, звик би через кілька місяців.

Сім’я і стосунки

молчи и обнимай меня крепчеМій батько сам у молодості багато де подорожував, ще й працював далекобійником, тож він мене розуміє й підтримує. Я не п’ю пиво під під’їздом, і для нього це вже добре. Йому не сподобалося лише те, що я вилетів з обох універів. З мамою ситуація складніша: під час навчання в школі я був під її опікою, а за останній час радикально змінився, тож їй було важко це прийняти. Вона досі за мене хвилюється, однак я вважаю, що це характерно для всіх матерів і в цьому немає нічого дивного. Так чи інакше, я регулярно підтримую зв’язок з батьками й намагаюся зайвий раз не давати їм приводу нервувати.

За півтора місяця після початку подорожі я забрав свою дівчину з Києва до Мюнхена, і тепер вона подорожує зі мною, теж покинувши університет. Такого повороту подій вона не очікувала, але тепер максимально задоволена тим, що відбувається.

Мотивація і внутрішні відчуття

Я не пропоную кидати все і якнайскоріше їхати подорожувати. Тим паче, ця фраза вже стала таким собі кліше. Я пропоную лише замислитися про свої справжні бажання й позбутися нав’язаних суспільством умовностей. Наріжний камінь моїх принципів – усвідомлення того, що кожен день може стати останнім. Саме тому не варто планувати все заздалегідь і занадто серйозно до всього ставитись.

Діставати задоволення й досягати реалізації своїх бажань треба тут і зараз. Не потрібно нічого відкладати на старість, особливо подорожі. По-перше, старість може й не настати. По-друге, поки ви молоді й сповнені сил, треба брати від життя максимум, а не сидіти склавши руки.

Подорожі дають досвід, який можна використовувати в житті. Особливо якщо йдеться про екстремальні подорожі, як-от у мене.

Історії, яких не прочитаєш у тревел-блогах

ЛюксембургХочу розповісти, як ми підкорили вулкан Тейде на Канарських островах.

Ми підкорили найвищу точку Канарського архіпелагу і всієї Іспанії – вулкан Тейде (3 718 метрів), і це було найскладніше фізичне випробування, яке мені доводилося переживати.

Було багато яскравих моментів. У мене почалася висотна хвороба: сильна задишка, кожен крок дається важко, запаморочення, втрата сил. Піднімалися ми за найгірших обставин, які тільки можуть бути: рюкзаки з купою непотрібного мотлоху на 25 кілограмів, жодного спорядження, у мене навіть куртки не було, на термометрі -8, лютий поривчастий вітер, у мого друга був слабенький спальник і рюкзак, що ризикував ось-ось розірватися. Виявилося, що всі стежки були закриті через погані погодні умови, а ми піднімалися по тій, що була завалена після каменепаду. Це було ще те випробування: підйом під кутом 60 градусів по камінню, яке летить із-під ніг, і снігу, в який провалюєшся по пояс. По суті, піднімалися ми нелегально, а доступ до кратера взагалі був можливий тільки за реєстрації.

Без спорядження, без дозволу, до самого кратера, з висотною хворобою, із саднами, мокрі, виснажені, але задоволені, ледве дихаючи від вулканічних виділень сірководню, ми таки вибралися на вершину. Ці відчуття незабутні. З висоти кратера було видно навіть сусідні острови. Цей вулкан сильно вдарив по нас: було важко і фізично, і морально, але найголовнішим було те, що ми це зробили!

молчи и обнимай меня крепчеНа самій вершині в мого друга Митьки порвався черевик, і йому довелося взути одну ногу в кросівку. Коли спускалися, довелося обходити місцевих полісменів. Ніч нас застала на шляху вниз, і був серйозний ризик не потрапити до будиночка для альпіністів: ночівля там коштує 25 €. Ми мали шанси залишитися на вулиці: тоді довелося б іти тією самою стежкою, якою ми підіймались. У нас не було навіть ліхтарів. Утім, охоронці змилувалися над нами й дозволили залишитись, проте лише за умови, що ми дамо їм у заставу смартфони. Від висотної хвороби в мене піднялася температура, і я півночі не міг заснути.

Пейзажі там були по-справжньому марсіанські: абсолютна відсутність ознак життя. Хоча нагорі, у самому кратері, де з надр землі виходять різні гази, було досить тепло, і навіть росла якась дрібна трава. Оскільки значну частину шляху ми йшли над хмарами, то неабияк обгоріли. Особливо мої губи. Ще й обвітрилися.

Ще одна унікальна історія – це наша «вписка» в Ліхтенштейні. Кордон ми переходили дворами, щоб зайвий раз не було затримок з документами. Як тільки перетнули, якийсь дідусь із бару сказав нам, що автостопом тут не проїдеш. І взагалі з досвіду можу сказати, що «бомжування» в Ліхтенштейні майже нереальне. Проте нам не лише вдалося «застопити» машину й проїхати нею через усю країну, але й переночувати вдома у водія. Причому це сталося так само невимушено, як було в Туреччині, Грузії й Казахстані, де люди неймовірно гостинні. Мало того, що цей водій підібрав якихось сумнівних мандрівників, запросив до себе додому, так ще й виділив для нас цілий поверх з окремою ванною, показав, де лежать кілька ящиків топової мінералки, і, хоч англійської він не знав, дав зрозуміти: робити ми можемо все, що хочемо. Вранці нас чекав чудовий сніданок із шикарним сиром, маслом, мюслями й фантастичним альпійським пейзажем. Усе на максимально елітному рівні. Фінальною подією стало те, що цей чоловік вивіз нас на автобан до Швейцарії, де нам було зручно стопити.

Друзі, це був шок. Такого ми не чекали. Це явно не та країна, щоб люди проявляли такий рівень відкритості. Однак це сталося. Нас «вписав» водій у Ліхтенштейні. І повірте: то була вечірка століття!

Інстаграм мандрівника – за посиланням.


Опубліковано : 11.10.2018 11:17

Переглядів 32

Новини Бізнес Компаньйон

Погода
Погода у Тернополі

вологість:

тиск:

вітер: