Сам священик зізнається, що ще не досконало володіє мовою жестів, але як тільки знаходиться вільний час — самотужки оволодіває новими знаннями.

— Добре, що в жестовій мові є так званий дактиль. Тобто, кожна буква має свій жест. Якщо  не знаю якогось слова, я показую його дактилем, тобто по буквах, – каже о. Ігор. – Якщо не всі розуміють це слово, бо не всі знають значення усіх слів, тоді я шукаю синоніми. А якщо знають це слово, показують мені, якому жесту воно відповідає і так я сам його запам’ятовую.

А вивчати мову жестів отець Ігор почав, коли його донька Настя пішла у дитсадок. Дівчині вже 19 років і з дитинства у неї були вади слуху. По слову, а згодом по фразі разом із донечкою священик почав відкривати для себе мову світу тишини.

Сьогодні отець Ігор Шкодзінський готує до святого причастя дітей у двох закладах – Тернопільській спеціалізованій школі-інтернаті для дітей зі зниженим слухом та у Теребовлянському навчально-реабілітаційному центрі. Окрім цього у церкві Матері Божої неустанної помочі у Тернополі він щонеділі о 13 год проводить богослужіння мовою жестів. І загалом виконує всі функції священика для людей із вадами слуху – проводить похорони, вінчання, хрещення, сповідає. Усе це – мовою жестів. При цьому усе це відбувається за всіма канонами.

Він – чи не єдиний в Україні, хто проводить літургії мовою жестів. Для нашої країни така практика наразі є рідкістю. Сам отець розповідає, що чув про проведення таких богослужінь лише у Львові та Івано-Франківську. У своїй роботі він вбачає скоріше волонтерську місію.

— Загалом це – волонтерська справа. Мене до цього спонукала особиста проблема. Якби у мене дитина чула, то я б напевно таким не зацікавився, – зізнається священик. – Але зараз ця робота дає духовне збагачення та відчуття потрібності.

За матеріалами УНІАН