Українська шкільна освіта VS учні покоління Z

Повідомляє studway.com.ua 29.06.2019 20:17

Фото з мережі Інтернет

Тож які виклики доводиться приймати сучасному вчителю, щоб виховати покоління, яке мислить критично?

Освітній форум «ТВОРИ», що відбувся 7-8 червня на базі Центру Митрополита Андрея Шептицького Українського Католицького Університету, організували, щоб допомогти педагогам із пошуками креативних методів навчання, розвитком критичного мислення в навчальних закладах та розробленням підходів до дитини століття цифри. У чому, власне, полягають основні труднощі і як з ними впоратися?

Для чого нам критичне мислення?

Мислення – це процес, що починається за кілька місяців після народження, і триває він ціле життя. Навіщо ж вчити когось мислити, якщо він і так це вміє?

Молодій австралійці Белл Гібсон вдалося подолати рак мозку. Щоб допомогти таким людям, як вона, дівчина запустила власний мобільний додаток з порадами, рецептами, практиками і книгами, які допомогли їй вилікуватися. Історія набула шаленого розголосу, люди з різних куточків планети купили додаток двісті тисяч разів. Що сталося далі?

Як виявилося згодом, свій рак дівчина вигадала, на додатку – заробила. А двісті тисяч людей, які поширювали неправдиву інформацію соцмережами, можливо, зробили для себе висновки і постановили надалі не вірити інтернет-казочкам, не увімкнувши перед цим критичне мислення та вміння аналізувати.

Сучасному світові – сучасна зброя. Інтернет щодня атакує нас постправдою і постданими. А ми, які ще зі школи звикли до структурованих розжованих текстів, яким лишається хіба повірити, не звикли перевіряти інформацію і фільтрувати її. Тому історія з Белл і тисячі подібних на цю досі працюють.

За словами львівських педагогів Ярослава Согора та Ганни Кебас, існує кілька типів мислення і безліч теорій, побудованих на цих типах. Два з них – це догматичне і критичне мислення.

Догматичне мислення не передбачає припущення ймовірності власних помилок. Людину, що мислить догматично, зовсім не цікавлять думки, протилежні до її переконань: вона звикла залишати все як є, незважаючи на те, якими переконливими не були б аргументи опонента. У неї є своя зона комфорту і вийти за її рамки для неї – щось немислиме.

Критичне мислення ж передбачає перманентний сумнів: «Я не впевнений, що правий, бо можу помилятися. Мені варто перевірити цю інформацію ще раз». Люди, які мислять критично, завжди шукатимуть доказів, підкріплених достовірними фактами. Як наслідок, вони прагнуть розвиватися, змінюватися і покращувати – себе та своє середовище.

Сучасні учні – чи багато між ними спільного?

«Хочемо ми цього, чи ні, а часи змінюються і вимагають від нас перебудовувати навчальний процес під потреби учня», – переконані спікери.

А який він, сучасний учень, і навіщо підлаштовувати під нього цілу систему, яка як-не-як, а працює роками? Якщо спробувати охарактеризувати його кількома прикметниками, найчастіше лунатимуть такі: зацікавлений, гіперактивний, відкритий, творчий, мобільний, ґаджетозалежний, прямолінійний, впевнений, комунікабельний та лінивий.

Попередні покоління, з якими працювала ця система освіти і які могли працювати з нею, не мали стільки факторів, які би відволікали їх від науки. Вони не отримували так багато свіжої інформації нараз і соромилися ляпнути щось зайве, щоб не викликати загального осуду.

Зі зміною століть відбувся зсув. Тож теперішні діти – інші:

• їм тяжко всидіти на місці і через це їх буває складно зацікавити;
• їм непросто відірватися від смартфонів та планшетів;
• вони ігнорують лонгріди, тож читання параграфів тут не спрацює;
• крім вчителя, їхнім вихователем є інтернет;
• вчителю не завжди вдається подати інформацію так, щоб вони прогледіли її практичне застосування і зосередилися на навчанні.

Основні проблеми виховання дитини покоління Z і їх вирішення

Важливо візуалізовувати навчальний процес

Оскільки сучасні діти пишуть на папері тільки на уроках, а всі інші записи роблять у своїх телефонах і планшетах, починаючи конспектувати або імітуючи конспектування; не читають підручників і паперових книг загалом, вони не здатні довго зберігати інформацію.

Що з цим можна зробити? Переважна більшість роликів на YouTube тривають від 3 до 5 хвилин неспроста – дітям можна запропонувати відео замість довгих текстів, які вони ігнорують.

Хамовитість як протест проти нудного і нецікавого

Якби єдина система освіти працювала досконало, ніхто не відвідував би освітніх форумів. Їй не вдається відкрити всіх учнів, а їм не до снаги сидіти, прикутими до дошки, і мовчки слухати педагога.

Як це виправити? Вчитель більше не повинен бути джерелом знань, а має радше стати ментором, а це дуже складно – будувати співпрацю замість того, щоб командувати. Замініть «сиди і слухай» на «спробуй і побач» і ви зацікавите свого учня.

Заміна зошитів та книжок на командну роботу

Виконувати групові проекти учням набагато цікавіше, ніж по 45 хвилин сидіти в підручниках. Крім цього, такі завдання часто допомагають дітям краще зрозуміти одне одного, навчитися самостійно залагоджувати конфлікти та ефективно співіснувати в середовищі однолітків.

Єдина умова: вчитель повинен однаково взаємодіяти із кожною командою.

Прийоми, актуальні на різних етапах уроку

Для побудови уроку з розвитку критичного мислення важливо чітко знати структуру цього уроку:

• виклик;
• актуалізація знань;
• мотивація;
• осмислення;
• рефлексія;
• домашнє завдання.

Подаємо кілька практичних прийомів, які пропонують Ганна та Ярослав для використання на різних стадіях уроку.

Прийом №1: чорна скринька

Вчитель пропонує учням відгадати, що міститься у скриньці, за запитаннями.
Що дає ця вправа, крім того, що вчитель зашифровує тему уроку?

• викликає інтерес – учні читають запитання в тиші і відриваються від екранів;
• додає мотивації – кожен хоче вгадати правильну відповідь першим;
• змушує аналізувати – робити висновки на основі почутих фактів, і запам’ятовувати ті, які бачить вперше.

Прийом №2: кубик

Учитель відриває дитину від онлайн-гри, пропонуючи їм реальну. Мета вправи: перевірити знання, здобуті на попередніх заняттях. Є шість граней, кожній з них відповідає питання, й учень не знає, яка грань йому випаде.

Прийом №3: класичні ребуси

На етапі виклику для окреслення предмета, теми уроку або ключових слів також можна скористатися розгадуванням ребусів.

За теорією Блума-Андерсона

Педагоги звертаються до теорії Блума-Андерсона, яка розповідає про процеси критичного мислення і визначає його низький та високий рівень.

Перший етап «знання» дуже нагадує популярне правило трьох «З»: зазубрив, здав, забув.

На другому етапі учень демонструє своє розуміння почутого чи вивченого. Просто відтворити параграф, як це колись вимагали від учнів, тепер недостатньо.

Сягнувши третього етапу, учень вже може зрозуміти практичне застосування вивченого матеріалу і пояснити його.

«Іноді учень, відповідаючи на певне питання, насліпо погоджується з учителем. Це демонструє застарілість того принципу, що вчитель повинен бути беззаперечним авторитетом».

Високий рівень критичного мислення учень демонструє тоді, коли збирає отримані дані в одне ціле і здатен запропонувати альтернативу. На цьому етапі відбувається перехід від критичного мислення до креативного. «Дай найбільш точне визначення», «Запропонуй своє бачення», «Зроби, створи» – такі завдання ґрунтуються на покращенні.

Отож для ефективного навчання сучасних учнів педагоги рекомендують:

• давати дитині свободу (в межах допустимого);
• не пропонувати готової, «розжованої» інформації – нехай учень робить висновки, мислячи самостійно;
• не наголошувати на слові «помилка» (якщо не йдеться про оцінювання);
• бути готовим змінювати власну точку зору;
• заохочувати сумніватися в почутому чи прочитаному.

«Студвей» поставив спікерам кілька запитань, аби закріпити і підсумувати почуте на майстер-класі:

– Пане Ярославе, коли доцільно вдаватися до командної роботи і чи це завжди добре? Чи не виникатиме ситуації, коли всю роботу виконують один-двоє членів команди, а решта не робить нічого?

– Зазначу, що часто на посаді менеджера можна зустріти людину без відповідної освіти. А якщо хтось думає, що вміє наказувати, що автоматично робить його менеджером, – він помиляється. Як може дорослий, який не розуміє завдань і обов’язків менеджера, навчити дитину працювати в команді? Люди звикли, що за радянських часів був шеф і був підлеглий. З дітьми ж командна робота працює трохи по іншому – вони більш відкриті. Їм не варто давати можливості ділити завдання між собою. Ми можемо підійти до кожного члена команди з окремою місією, мовляв «ти – крутий, бо працюєш з текстом», «а ти – крутий, бо шукаєш інформацію». Тоді маємо команду людей, де кожен має окреме суперважливе завдання – так формується певна рівність.

– Пані Ганно, які виклики ставлять перед учителями учні покоління Z?

– Діти вимагають бути більш відкритими – такими ж, як вони до нас. Треба вміти втримати той баланс, коли вчитель все ще є для учня авторитетом, але водночас і відіграє роль товариша. Також ми мусимо застосовувати цифрові технології – заборони не працюють, тому ґаджет не повинен стати ворогом на уроці, а має допомагати у засвоєнні матеріалу.

– Чи існують ризики на шляху виховання сучасного учня по-сучасному?

Важливо не перехвильовуватися за те, щоби дати учням якомога більше знань – в сучасному світі стільки вже не треба. Набагато важливішим є вміння їх застосувати, а не тримати в голові.

Окремою проблемою є те, що ми подавали учням готову інформацію. Тепер ми мусимо придумати, що спонукатиме учнів до незалежного мислення.

– Як вчителеві стати для учня кращим другом, аніж ґаджет?

– Це треба втілювати лише поєднавши у форматі вчитель-учень-девайс. Якщо вчитель вигадуватиме учням якомога більше завдань, виконати які без використання смартфона буде неможливо, – він стане їхнім другом.

Спираючись на досвід Заходу

Потребу оновити освітню систему для сучасних дітей та підлітків відчуло й безліч інших країн світу. Віце-президентка Київської школи економіки Інна Совсун нещодавно повернулася додому з Америки. На форумі вона ділилася враженнями від однієї із каліфорнійських шкіл, де навчався її син. Отож, що американська школа може навчити українську?

Перше – це те, що прив’язка до місця проживання має негативний ефект. Батьки помиляються, обираючи дитині школу «аби ближче до хати”.

Коли Інна знайомила свого сина з класною керівничкою, та відразу завела розмову саме з дитиною. Американська шкільна освіта доводить, ефективність прямої розмови як способу взаємодії між учителем та учнем. Батьки дуже цінують те, коли вчителю вдається знайти підхід «на рівних» – як дорослий з дорослим.

Педагоги, переконані в тому, що поєднувати дисципліну та ігри – неможливо, насправді неправі. Американським вчителям вдавалося органічно поєднувати дружнє ставлення до дітей без порушення загальних правил школи.

Учнівське самоврядування допомагає не лише формувати політичну культуру дитини, але й вчитися долати страхи перед відповідальністю, ефективно взаємодіяти та робити зважений, самостійний вибір.

У світі, що змінюється кожного дня, навчитися постійно вчитися – найактуальніша навичка.

Опубліковано : 29.06.2019 20:17